Історична довідка

Є на Новомиргородщині краса на землі

Де трави, дерева і квіти,

Вись річка, струмочки великі, й малі, -

Навчаються тут глухі діти.

Це їх – неслухняних, вертких і маленьких,

Як тих пташенят, огорнувши теплом,

Приводять до школи ріднесенькі неньки

Із раненим серцем й підбитим крилом.

Шукають поради і теплого слова,

Чекають їх діти і їхні батьки.

І берег дитинства, і берег любові

У цьому куточку вони віднайшли.

(О.О.Невмита – ветеран школи)

/Files/images/aWxZ_76vz4k.jpg


Саме тут, в цій красі, на березі річки Велика Вись колектив школи робить все для того, щоб дітям було затишно, тепло і комфортно.

Щоб розпочати розмову про навчання і виховання в Новомиргородській загальноосвітній спеціальній школі – інтернат І – ІІІ ступенів сьогодні, хочеться зробити коротенький екскурс в минуле.

Починалась історія школи ще з м.Зінов’євська далекого 1932 року. Думка про створення школи для навчання глухих дітей виникла у вчительки Спаської Капітоліни Георгіївни, у якої брат втратив слух після хвороби на скарлатину. 20 грудня 1932 року Капітоліна Георгіївна стала організатором та керівником школи для глухонімих у м.Зінов’євськ (пізніше – Кіровограді, сучасний Кропивницький) по вулиці Карла Маркса (приміщення перукарні), де навчалося 5 дітей. З 1 січня 1933 року, закінчивши курси сурдопедагогіки у Харкові, до викладацької діяльності долучилась вчителька Кулакова Катерина Олександрівна. До кінця навчального року було вже 2 підготовчих класи, в яких навчалось 19 глухих дітей.

Брат Спаської Капітоліни Георгіївни закінчив Ленінградську школу для глухих, а потім працював вчителем слюсарної справи у створеній сестрою школі .

1933 – 1934 н.р. розпочався у приміщенні дитячого будинку по вулиці Чигиринській (в теперішньому м. Кропивницький) з трьома учителями. Вже було 4 класи, в яких навчались 32 учні.

1934 – 1935 н.р. – було 6 класів, у яких навчалось близько 90 учнів, з якими працювали 6 вчителів , 4 вихователі, медсестра та піонервожата.

1936 -1937 н.р. розпочався в спеціальному двоповерховому приміщенні. Налічувалось 10 класів, 111 учнів, 6 вчителів, 6 вихователів, лікар, медсестра та піонервожата. Школа мала підсобне господарство ( 4 га землі, 2 коней). Цей рік був випускний для учнів 4-х класів, які були направлені на роботу в УТОГ (Українське товариство глухих).

1937 -1938 н.р. не відрізнявся від попереднього. Налічувалось 112 учнів.

1937 – 1938 – ОСОБЛИВІ РОКИ Новим директором було призначено Островського Юхима Наумовича. В школі стало 22 класи, в яких навчалось 220 учнів. Вперше було відкрито 5-ті класи. Налічувалось 32 працівники. Школа була забезпечена підручниками, наочністю, працював методичний кабінет та слуховий клас. Функціонували майстерні: столярна, швейна та слюсарна. Поширювалось підсобне господарство.

1941 – 1944 роки…

З приходом фашистських загарбників школа припинила своє існування. Приміщення інтернату було зруйноване. 14 дітей-сиріт було переведено до дитячого будинку.

Директора школи Островського Юхима Наумовича німці розстріляли у 1941 році. У 1944 році від осколків фашистської бомби загинула молода вчителька школи-інтернату Савченко Е.Ф.

9 січня 1944 року, на другий день після звільнення міста від загарбників педагоги-ветерани почали піднімати школу з руїн. Спаська Капітоліна Георгіївна, Кулакова Катерина Олександрівна, Ковальова Євгенія Дмитрівна, Палійко Катерина Михайлівна, Ковальський К.Г., Камбур С.С., Спаський В.Г., Штельмахова Зоя Харитонівна готували школу до занять у перші дні після звільнення міста Кіровограда.

1944 -1945 н.р. пройшов у великих труднощах. Війна ще продовжувалась. Зусилля народу були направлені на розгром ворога. Але і в таких труднощах у школі було 8 класів, у яких навчалися 85 учнів. Їх навчали та виховували 10 вчителів та 6 вихователів. Школа мала свого лікаря та піонервожату. Працювали в дві зміни у найнятому приміщені. У цьому році було призначено нового директора школи - Куперову М.С.

1945-1946 н.р. – у школі вже 11 класів зі 135 учнями. Збільшувалась кількість і педагогічних працівників: учителів – 13, вихователів – 7, лікар, медсестра та піонервожата В червні 1946 року відбувся перший повоєнний випуск з 8 класу. Всі випускники пішли на роботу в УТОГ.

1946-1947 н.р. – число класів збільшилося до 13, учнів – 150, учителів, вихователів та медичних працівників – 29 осіб. В цьому році здійснено 2-ий післявоєнний випуск (8 учнів).

1947-1948 н.р. в школі стало 14 класів і 150 учнів, 29 педагогів. Підсобне господарство мало 10 га землі, троє коней, дві корови і троє свиней. Все йшло на покращення харчування дітей. У цьому році відбувся випуск 8 учнів, серед яких була Спаська Надія.

1948 – 1949 н.р. – В школі було 15 класів, у яких навчались 164 учні. Педагогічних працівників – 23. В цьому ж році працевлаштовано 21 особу.

1949-1950 н.р. – 16 класів, 173 учні, 38 – педагогічних працівників. 1950-1951 н.р. – число класів збільшилось до 21. Збільшилась кількість учнів. Педпрацівників налічувалось 44.

У 1951 році призначено нового директора – Дмитренка Леоніда Степановича. 1951 – 1952 н.р. – пішла на заслужений відпочинок засновник, перший директор школи Спаська Капітоліна Георгіївна, яка віддала 16 років свого життя роботі з глухими учнями. У школі було 23 класи, 28 педагогічних працівників.

1952 – 1953 н.р. – 22 класи, 230 учнів, 34 працівників. В цьому році працевлаштовано 40 учнів. Це були учні від 2-го до 7-го класів 1953-1954 н.р. До початку навчального року було призначено нового директора школи Набоку.. Відомості про кількість класів, учнів, працівників – відсутні.

«Школа над Виссю» 1955 рік – школа для глухих учнів переїхала до м.Новомиргород і зайняла приміщення колишнього педагогічного училища. Директором призначено Середу Гаврила Євдокимовича. Разом зі школою в Новомиргород переїхала лише частина вчителів та вихователів. У зв'язку з цим в школі почало працювати багато нових педагогічних працівників.

1955-1956 н.р. у закладі було 19 класів, які охоплювали 192 учні.

На фото колектив педпрацівників поч.1956 року:

Сидять в першому ряду / зліва направо/: Гульченко З.А., Макаренко В.А.,Резніченко Г.П., Романенко В.А. Сидять в другому ряду: Назаренко М.І.,Штельмахова З.Х., Криксіна М.П., Сандул П.І., Новогородцева І.С., Гіглава, Бондаренко Г.В., Підберезна К.І., Чубук-Подільська Ю.П. Стоять в першому ряду: Яковенко Т.Г.,Назаренко І.П., Завойчинська Н.П., Соболенко Е.М.,Німченко К.І.,Рузенко К.М., Логінова М.О., Родде В.К., Брижіцька Р.Г. Стоять в другому ряду: Неживенко І.С., Чубук-Подільський О.П., Лукич П.А.

/Files/images/ии.png

У 1957-1958 н.р. почала працювати дошкільна група.

В травні 1964 року школу прийняв директор Гудзенко Микола Маркович. В цей час на балансі налічувалось 21 приміщення, які потребували капітального ремонту. Побутові умови та матеріально-технічна база були у незадовільному стані.

В опалювальний сезон техпрацівникам доводилось приходити на роботу о 04.00, щоб до початку уроків натопити у навчальних класах. Штатним розписом не передбачалось окремого кочегара для кожного приміщення. Але на період із 08.00 до 21.00 тепло не можливо було втримати, діти сиділи одягнені, часто хворіли. Незручно розміщене було і приміщення їдальні. Протягом дня дітям доводилось далеко ходити до харчоблоку. Взимку у дні потепління взуття не витримувало, намокало. Сушити було ніде. Тому гостро стояло питання будівництва власного шкільного приміщення зі зручними умовами, вирішенням якого зайнявся новопризначений директор Гудзенко Микола Маркович. « Звернувся я у плановий відділ облвиконкому. Там мені відповіли, що будувати школу для глухих ніхто не збирається, оскільки в Новомиргородському районі у селі Каніж середня школа теж у аварійному стані, має глиняну підлогу, а у глухих підлога ж дощана, - розповідав Микола Маркович. - Доводив їм, що на одному подвір’ї розташована школа №2, і глухі діти із заздрістю порівнюють умови нової школи зі своїми. Підтримав мене заступник голови планового відділу, вказуючи на те, що глухі діти бідні та нікому не потрібні. Ці слова вплинули на голову планового відділу, яка викликала плановика та наказала внести у план будівництво, але не школи, а «придумати чого» … ». Через деякий час Микола Маркович поїхав у облвиконком знову, аби дізнатися, «що ж придумали». Вирішили будувати на кінець п’ятирічки приміщення за проектом госпіталю на 320 місць з фонду оборони.

Але необхідно було довго чекати. Тому старі приміщення ремонтували, як могли. Із 1967 по 1969 рік побудували школу. Але проблеми не закінчились. Не підведено було водопостачання. Відмову місцеві комунальні служби мотивували тим, що будівля висока, а водонапірні башти низькі та й мало води у місті.

Води для школи потрібно було багато, особливо у банні дні. Доводилось завозити її автомашиною та постійно шукати, де набрати. Виручав консервний завод. Пізніше встановили бак у котельні та наповнювали його водою із криниці, яку викопали на вулиці. Але це не стало вирішенням проблеми. Микола Маркович звернувся до проектного бюро по водопостачанню, яке знаходилося у місті Дніпропетровськ. Довго чекали, поки приїдуть проектанти та все ж склали план щодо встановлення водонапірної башти та свердловини. Кіровоградська організація по встановленню водонапірних башт відмовила у проведенні робіт, бо обслуговувала лише колгоспи. Порекомендували звернутися у Київ, але запропоновані там строки виконання робіт не влаштовували. Це питання було вирішено на місці. У плановому відділі райвиконкому підказали звернутися до голови колгоспу ім.Чкалова Бориска В.Н., щоб він уклав угоду про встановлення свердловини для колгоспу із Кіровоградською організацією, а школа повернула б всі затрати. Так і зробили. Школа була повністю забезпечена водою. Назрівало питання про будівництво навчального корпусу.

«Я звернувся до ЦП УТОГу по допомогу, щоб виділили кошти для складання документації на будівництво навчального корпусу. Виділили 100 тисяч. Отримав довідку про те, що ПМК буде виконавцем будівництва. Але саме будівництво необхідно було включити у п’ятирічку обласного плану, а це було не просто. Я йшов на зустріч із завідуючим плановим відділом підготовлений: написав цілу петицію про детальні умови роботи в приміщеннях. Бесіда була складною. Мене запитували: « Для чого ти прийняв таку школу?» Та я відповів, що був би не я, то був би хтось інший. Мені пообіцяли, але якось не дуже впевнено. Все-таки будівництво навчального корпусу було включено до п’ятирічки та почалась робота по виготовленню технічної документації. Проблемою стало і те, що необхідно було включити будівництво школи для глухих і в план п’ятирічки ПМК. Довелося їхати до Києва в Держплан для вирішення цього питання», - згадував Микола Маркович.

Будівництво школи розпочалось, але довелось внести зміни до технічної документації: дах змінили із плоского на шатровий та внесли до плану спортзал, який став продовженням корпусу, як елемент букви Ґ. По технічну документацію для будівництва харчоблоку довелось Миколі Марковичу їхати до Москви. Пізніше добудовувались утеплені переходи із корпусів до їдальні.

При перебуванні на посаді директора Гудзенка Миколи Марковича навчальний корпус було побудовано по вікна. У 1972 році Микола Маркович вирішив перейти на посаду вчителя через стан здоров’я. Школу прийняв Цуцол Михайло Іванович.

Авторський колектив заступник директора з виховної роботи Степанова Ю.І., вчитель-дефектолог Щербій Т.Д., вчитель-дефектолог Корчоха Т.М.
Кiлькiсть переглядiв: 1659

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.